Відомості про автора: Сазонова Юлія Олександрівна – кандидат наук із соціальних комунікацій (доктор філософії за спеціальністю «теорія та історія журналістики»), старший викладач кафедри журналістики ПВНЗ «Український гуманітарний інститут», член Національної спілки журналістів України.
Анотація.
У статті проаналізовано всеукраїнський професійний часопис «Журналіст України», визначено його типологію, розглянуто історичні віхи видання та його автуру, окреслено основні завдання часопису та його провідні тематичні пласти, визначено типологічні групи матеріалів часопису та його проблемно-тематичний діaпазон, проаналізовано контент видання, розглянуто жанрову парадигму та з’ясовано місце часопису в структурі української періодики.
The magazine «Journalist of Ukraine» as a model professional media publication: typological and functional and structural aspects
Sazonova Yuliia Oleksandrivna
Doctor of Philosophy (PhD) in Journalism, Senior Lecturer Department of Journalism of the Ukrainian Institute of Arts and Sciences, Member of the National Union of Journalists of Ukraine
Abstract.
The article analyzes the national professional journal «Journalist of Ukraine», defined its typology, considered historical landmarks publication and its аvturа, outlined the main objectives of the magazine and its key thematic layers, defined typological groups of materials of the magazine and its problem-themed range, analyzed content edition, discussed genre paradigm and found the place the magazine in the structure of Ukrainian magazine periodicals.
Актуальність нашого дослідження зумовлюється тим фактом, що сьогодні вельми значущим завданням для молодих журналістів, студентів факультетів та кафедр журналістики є набуття професійного досвіду, пізнання основних ужиткових проблем журналістики, принад професії, домінант творчої майстерності, секретів професійної майстерності від корифеїв вітчизняної медіасфери, обмін досвідом між столичними, регіональними та районними виданнями. Ще одним важливом чинником є репрезентація вітчизняної журналістики світовій журналістськіій спільноті, що можна здійснити саме через фаховий медійний часопис. Саме тому сьогодні вельми актуальним виявляється глибинний аналіз часопису «Журналіст України», розгляд його контенту, тематичних пластів, проблемно-тематичного діапазону, жанрової парадигми, окремих публіцистичних праць, що дасть уявлення про історію і досвід роботи редакційних колективів вітчизняних ЗМК, основні канони професії журналіста, злободенні проблеми вітчизняної журналістики та перспективи їх подолання, напрямки сучасної української публіцистики. Актуальність нашого дослідження зумовлена й малодослідженістю професійної періодики, зокрема медійних фахових видань.
Часопис «Журналіст України» був предметом розгляду в працях І. Михайлина «Журналістська освіта і наука» [6], І. Вялкової «Висвітлення діяльності друкованих засобів масової інформації Донецької області на сторінках всеукраїнського часопису «Журналіст України» (2005—2011 рр.)» [1], публікації Д. Романіченко «Про журналістику в «Журналісті України» [7]. Окремі статті про часопис репрезентовані на електронному ресурсі «Енциклопедія сучасної України» та «Словнику журналіста: Терміни, мас-медіа, постаті» за редакцією Ю. Бідзілі [8]. Проте слід говорити, що журнал «Журналіст України» досі не піддавався комплексному аналізу у типологічному, функціонально-структурному та проблемно-тематичному аспектах, що вперше проводиться у нашій розвідці.
Мета роботи – розглянути структурне наповнення часопису «Журналіст України», його проблемно-тематичний діпазон та визначити місце та роль журналу на медіа-ринку України.
Виклад основного матеріалу.
Медіа-ринок України сьогодні репрезентований різними типологічними групами, зокрема суспільно-політичними, спортивними, сільськогосподарськими, літературно-мистецькими, юридичними, медичними виданнями. Чільне місце в структурі української періодики посідають періодичні наукові видання з журналістики, зокрема «Наукові записки Інституту журналістики», «Актуальні питання масової комунікації», «Українське журналістикознавство», «Інформаційне суспільство» тощо, де репрезентуються науково-теоретичні та науково-практичні статті у галузі журналістики, теорії та історії соціальних комунікацій, прикладних соціальнокомунікаційних технологій, видавничої справи та редагування. Разом з тим на маргінесі залишаються різні аспекти професіної журналістської діяльності, законодавство медійної сфери, робота редакцій та обмін досвідом редакційних колектиів тощо. І цю ланку в структурі української періодики заповнює часопис «Журналіст України». Його історія бере початок з 1975 року, коли Національна спілка журналістів України (далі – НСЖУ) та Київський університет ім. Т. Шевченка засновують інформаційний бюлетень «Журналіст України», що з 1982 року перетворюється на щомісячний журнал. І. Л. Михайлин розглядає цей журнал як взірець наукової періодики. Проте слід відзначити, що часопис «Журналіст України» за своїми типологічними домінантами не відповідає ознакам наукових видань, тож, на нашу думку, його слід кваліфікувати як професійне медійне видання, яке, по-перше, орієнтоване на вчених, насамперед, журналістикознавців; по-друге, – на професійних журналістів, студентів факультетів журналістики, а, по-третє, – на широкий читацький загал, що цікавиться журналістькою діяльністю в Україні. Головним редактором часопису є Віра Черемних. Автура видання складається як з професійних журналістів України та зарубіжжя, редакторів відомих всеукраїнських та регіональних видань, інформагентств і телерадіокомпаній (зокрема О. Войцехівська, Л. Івшина, В. Чамара, Ю. Мостова, І. Лубченко, О. Бриж, С. Гольдберг, В. Степанкевич, В. Кізка, Т. Котюжинська, О. Рось), так і науковців, насамперед журналістикознавців (В. Різун, С. Квіт, В. Лизанчук, О. Макарський тощо), містяться також публікації народних депутатів щодо різних аспектів журналістики. Журнал розповсюджується як в Україні, так і за кордоном.
Формулюючи основні завдання часопису, редакція відзначає: «Одне з головних завдань видання – стати медіа-майданчиком для журналістів і всіх причетних до медійної справи для відвертого обговорення найбільш болючих проблем та викликів журналістської галузі» [2]. Серед провідних тематичних пластів часопису слід відзначити такі: технологія журналістської (редакторської) роботи, професійна етика, фахові новації, журналістська освіта, етикет в професії, медіа-бізнес, менеджмент, влада і ЗМІ, творча та організаційна діяльність Спілки журналістів та її обласних філій, робота редакцій газет, журналів, видавництв, радіо та телебачення, інформаційних агентств, обмін досвідом, теорія і практика журналістики. Вельми важливим фактом є те, що часопис «Журналіст України» не зорієнтований лише на друкованих виданнях, але й пропагує та демонструє основні аспекти діяльності теле- радіоканалів, інформаційних агенств, формуючи таким чином модель універсального журналіста. Слід відзначити, що часопис виступає рупором НСЖУ, організатором та пропагандистом даної організації. Основним напрямком видання є висвітлення діяльності НСЖУ, формування та зміцнення іміджу НСЖУ та експонування важливості НСЖУ як інститутції, що об’єднує медійників всієї країни, позиціонування індивідуального іміджу окремих журналістів, сприяння залученню нових журналістів до лав НСЖУ. Як відзначає Д. Романіченко: «Оскільки «Журналіст України» є виданням НСЖУ, то переважна більшість публікацій присвячена саме діяльності спілки журналістів, зокрема в рубриках «Журналістська освіта» та «Журналістика в особах». Усі тексти написані за однаковим планом: історія створення місцевої організації, її керівники, її бурхлива теперішня діяльність. Зміст і форма матеріалів зводиться лише до звітності діяльності спілки. За стилем публікації нагадують тексти з радянських газет. Це помітно в надмірному вихвалянні спілки журналістів, повідомленнях про успіхи й досягнення спілки. Ці тексти також визначають орієнтацію видання не на всіх журналістів, а конкретно на членів спілки журналістів, оскільки в матеріалах часто наголошується на тому, що герої є членами НСЖУ. Слід говорити про радянський стиль видання з возвеличенням НСЖУ» [7].
Разом з тим І. Вялкова наголошує, що об’єднання всіх обласних ланок НСЖУ та їх централізованість, підзвітність столичній організації дає змогу представити історію та позитивний досвід роботи редакційних колективів друкованих видань, який має стати прикладом для організації праці інших редакцій, сприяє розширенню меж популяризації регіональних видань, формує їх позитивний імідж серед журналістської спільноти. Дослідниця відзначає декілька провідних топосів публікацій часопису, зокрема: 1) матеріали, що безпосередньо висвітлюють історію та досвід роботи регіонального, районного чи місцевого видання; 2) матеріали, що висвітлюють актуальні проблеми сучасної журналістики, до яких як ілюстрації додається інформація про ЗМІ чи коментар від представника певного регіонального видання; 3) матеріали про результати конкурсів, переможцями чи лауреатами яких стали представники окремих областей; присудження премій та почесних звань журналістам різних областей; 4) матеріали, присвячені окремим видатним журналістам різних областей; 5) матеріали, що представляють творчий доробок журналістів та публіцистів різних областей; 6) публікації, присвячені висвітленню судових процесів між владними структурами чи їхніми окремими представниками та ЗМІ області [1].
Серед провідних жанрів часопису слід виокремити хронікальні та розгорнуті замітки, анонси, інформаційні кореспонденції, звіти (зокрема про діяльність регіональних організацій спілки журналістів, матеріали з конференцій та семінарів), аналітичні та портретні інтерв’ю, портретні нариси (насамперед, про журналістів-членів НСЖУ), наукові статті, аналітичні та проблемні статті, дискусії, іноді зустрічаються рецензії на книги, некрологи про заслужених журналістів країни тощо.
Контент часопису формується в таких рубриках: «Події. Факти» (тут містяться хронікальні та розгорнуті замітки, зокрема про найбільш важливі події в житті журналістської спільноти різних регіонів, про нові призначення чи звільнення журналістів, редакторів чи директорів у різні відомі журнали та до НСЖУ, про напади на журналістів, про пленуми НСЖУ чи з приводу ювілею того чи іншого друкованого ЗМІ, подаються відомості з історії видань, виклад позитивного досвіду газет в організації передплати, модернізації, пропаганді та рекламі власного часопису), «Конкурси» (у цій рубриці репрезентовані відомості про різні конкурси, що проводяться НСЖУ спільно з іншими організаціями, подаються звіти за результатами проведення журналістських конкурсів, підбиття підсумків, міститься інформація про переможців та лауреатів конкурсів), «Журналістика в особах», «Спілка. Портрети», «Постаті» (у цих рубриках подаються насамперед портретні нариси чи художньо-публіцистичні інтерв’ю про найбільш видатних журналістів-членів спілки, де розкривається не лише професійна журналістстька діяльність героя матеріалу, але й його позапрофесійні захоплення, інші сфери діяльності, хобі), «Книги журналістів» (тут публікуються рецензії та анотації на нові книжки, написані журналістами), «Журналістські організації» (подаються хронікальні замітки про життя регіональних філій НСЖУ, звіти із засідань обласних організацій НСЖУ), «Як це було» (тут містяться спогади ветеранів журналістики, нариси, есе з історичними ракурсами), «Влада і ЗМІ» (репрезентуються проблемні статті про взаємовідносини влади і преси, висвітлення судових процесів між владними структурами та ЗМІ, матеріали про перешкоджання журналістській діяльністі та законодавство в сфері ЗМІ), «Привітаймо колег» (тут репрезентовано інформація про іменинників серед журналістів-членів НСЖУ). «Нам пишуть» (містяться листи читачів, які супроводжуються коментарем, відповідями редакції, що свідчить про активний зворотній зв’язок часопису з реципієнтами), «ТБ: що за кадром» (міститься аналіз помилок в різних телепередачах та перспективи й практичні поради щодо вирішення цієї проблеми), «Професія» (тут розповідається про основні канони журналістської професії, про права та обов’язки журналістів, розкриваються секрети журналістської майстерності, даються поради молодим журналістам, містяться наукові статті). Досить вагомими для журналу є й такі рубрики, як-от: «Практика», «Око «ЖУ»», «Медіа-проекти», «Медіа і суспільство», «Резонанс», «Юридична консультація».
Розглянемо детальніше проблемно-тематичний діапазон матеріалів на прикладі № 3 за 2008 рік. Зокрема, у рубриці «Події. Факти» подаються матеріали: «Хронограф», «Погляд художника», «Мінюст розробив новий проект закону про роздержавлення ЗМІ. Який? Цього громадськість не знає», «Убивць Гонгадзе засуджено. Але крапку ставити рано», «Віртуальна бібліотека для працівників медіа», М. Савчак та Є. Дончева «Слово про ювілярів», «Які видання користуються законною пільгою на доставку», О. Янкель, Ю. Ребенко «Юнкори читають «ЖУ»»; у рубриці «Конкурси» репрезентовані публікації: «Хочете вчитися на журналіста? Надсилайте свій творчий доробок до НСЖУ!», «Азовское лето –2008» (Положение об участии во всеукраинском фестивале журналистов), Н. Петрина «Людям у погонах присвячується», «Єднаймося заради дітей, єднаймося проти СНІДУ»; у рубриці «Практика» містяться матеріали: В. Дацько «Районка виграла суд», «Заманухи -2 або «Бешеные бабки» від «Бліку»»; у рубриці «Журналістські організації» представлені публікації: «Дискусія щодо безкоштовних шенгенських віз», О. Рось «Пиво только членам профсоюза», І. Лубченко «Аби написати про життя в Європі, в члени НСЖУ записуватись не обов’язково»; у рубриці «ТБ: що за кадром» містяться публікації: О. Макарський «Невідправлений лист до «Інтера». Закриті рецензії покращать якість телепродукту»; у рубриці «Журналістика в особах» подаються матеріали: В. Черемних «Володимир Лупашко: Пропонуючи свій товар, не поспішайте продавати душу», В. Дячков «Дивовижний смак життя»; у рубриці «Око «ЖУ»: М. Валер’єва «Талантами багаті… (Що ми знаємо (чи хочемо знати) про наших колег)»; у рубриці «Медіа і суспільство»: В. Заманський «Мову треба захищати. Але як?»; у рубриці «Резонанс»: В. Васильчук «Так роблять незалежну районку. Розповідь головного редактора»; у рубриці «Постаті»: В. Кульова «Пиши, сину, тільки правду…» (Радив батько Степану Олійнику); у рубриці «Книги журналістів» містяться матеріали: В. Кульова ««Барабський міст» через Україну» (Роман редактора міської газети відзначено у Нью –Йорку)»; у рубриці «Як це було»: В. Івченко «Два дні у Полковниково»; у рубриці «Професія»: В. Лизанчук «Змістово-емоційний потенціал журналістського матеріалу» (Програми Савіка Шустера і національні цінності); у рубриці «Юридична консультація»: Т. Котюжинська «Чергове підвищення зарплати в державних і комунальних ЗМІ: кому, скільки і за рахунок чого?»; у рубриці «Привітаймо колег»: «Іменинники квітня».
Концептуально важливим у даному номері є матеріал В. Черемних «Володимир Лупашко: «Пропонуючи свій товар, не поспішайте продавати душу», оскільки на обкладинці цього номера подана фотографія В. Лупашка і його цитата: «Журналістові треба мати такі таланти, такі можливості і такі знання, щоб керувати обставинами, а не бути прислужником».
У підрубриці «Хронограф» (розміщена у рубриці «Події. Факти) подається інформація про нові призначення (та звільнення) журналістів, редакторів чи директорів у різні відомі журнали та до НСЖУ (призначення В. Смирнова директором «Газети по-киевски», обрання Р. Скрипіна головою Незалежної медіа-профспілки України, звільнення В. Докаленка з посади президента Національної телерадіокомпанії України), про ювілей національного агентства «Укрінформ», про напади на журналістів (про напад на редактора газети «Свобода» (м. Алушта) В. Фоменка), про пленуми НСЖУ (про пленум Полтавської області організації НСЖУ) тощо.
У публікації «Які видання користуються законною пільгою на доставку» розповідається про ті успішні багатотиражні видання, які користуються пільгою на доставку, яка обмежує апетити пошти 40 % собівартості видань. У публікації говориться, що цією пільгою користуються такі всеукраїнські газети: «Голос України», «Пенсійний кур’єр», «Рабочая газета», «Товариш», «Урядовий кур’єр», «Ветеран України», «Високий замок», «Домашній адвокат», «Домашня смакота». З регіональних та місцевих видань це: «Приазовский рабочий», «Іллічівець» (Донецька область), «Мечта» (Дніпропетровськ),«Земля Черкаська», Київська правда».
У матеріалі Н. Петриної «Людям у погонах присвячується» йдеться про підсумки відкритого конкурсу серед ЗМІ на кращі творчі роботи з військово-патріотичної тематики. У чотирьох номінаціях конкурсу відзначено чотирьох авторів, яким вручено дипломи і цінні призи: В. Страйкова (Центральна телерадіостудія) за серію фоторепортажів на тему «Солдати миру», Т. Арбатову («Комсомольська правда в Україні») за серію публікацій про комбата О. Корольова, Р. Фарукшин за книгу «Не спешите нас хоронить».
У публікації В. Дацька «Районка виграла суд» розповідається про те, що до Лебединського районного суду надійшла позовна заява про захист честі, гідності та ділової репутації від директора ПСП ім. Мічуріна В. Федорченка з вимогою визнати інформацію, подану в статті «Сільська громада – то велика сила» (газета «Життя Лебединщини» за 19 травня 2007 року) такою, що не відповідає дійсності, та стягнути з відповідача на користь ПСП ім. Мічуріна завдану моральну шкоду в сумі 5000 гривень, але редакція газети «Життя Лебединщини» довела, що вся інформація у цій статті є достовірною, і суд визнав позовні вимоги позивача необґрунтованими і відмовив у задоволенні позову. У цій публікації, яка за жанром представляє собою лист до редакції, розповідається, як газеті вдалося виграти суд, і наголошується на тому, що таким чином газета підтвердила власний імідж, вигравши у одного з найбільших і найбагатших підприємств району. Автор акцентує на тому що керівник-позивач має замислитися, «чи треба було сваритися з тими, хто, як колись казали, «закуповує чорнила бочками»».
У матеріалі «Заманухи-2 або «Бешеные бабки» від «Бліку»» критикуються таблоїди «Сегодня» (газета Ахмєтова) і «Блік» (газета відомої швейцарської компанії), які привертають увагу читачів різними «заманухами», і читач таким чином потрапляє у пастку. Газети захоплюють читацьку аудиторію за рахунок пропонування подарунків за збирання банкнот та вирізок з газет, які читач ніколи не отримає (йдеться про подарунки). Автор матеріалу вже в ліді зазначає: «Якось воно сумно стає від настирливої реклами «Сегодня», яка пропонує виграти турпутівки, холодильники, телевізори тощо. А «Блік» взагалі пішов далі – запропонував читачам гру з призом у 1000 доларів. І назвав це рекламною акцією «Бешенные бабки»». Далі автор наводить приклади того, як газети заманюють читачів у пастку, аналізуючи положення про гру у газеті «Блік», де говориться, що той читач, хто візьме участь у акції (тобто буде виписувати газету протягом року і вирізати з неї банкноти), матиме змогу отримати 1000 доларів США, а потім зможе навіть виграти 10000 доларів США.
Дуже цікавими виглядають два матеріали, що розміщені поруч у рубриці «Журналістські організації»: О. Рось «Пиво только членам профсоюза» та І. Лубченко «Аби написати про життя в Європі, в члени НСЖУ записуватись не обов’язково» (рубрика «Журналістські організації»). Ці матеріали є яскравим прикладом дискусії на сторінках журналу. Тема дискусії – шенгенські візи та підтвердження професійності журналіста від НСЖУ для оформлення цих віз. Зокрема, І. Лубченко у своєму матеріалі (адресованому О. Рось, що написаний у вигляді полеміки з нею) зазначає: «Яку альтернативу пропонує авторка? Редакційні посвідчення?… Профспілки?… Якби пані Ольга Рось, дотримуючись правил журналістської етики, взяла коментар у мене, думаю для неї була зрозуміла ситуація».
Надзвичайно цікавим є матеріал О. Макарського «Невідправлений лист до «Інтера». Закриті рецензії покращать якість телепродукту» (рубрика «ТБ: що за кадром»). З одного боку, це самопіар, адже автор натякає на те, що колись він був експертом якогось каналу, і завдяки йому цей канал процвітав. Тому автор наголошує: «Каналам, які хочуть мати пристойний фаховий рівень, треба використовувати систему постійного рецензування програм незалежними експертами». Проте незважаючи на замаскований самопіар, цей матеріал є доволі актуальним, оскільки порушує важливу проблему – низький професійний рівень сучасних тележурналістів, який виявляється не лише у неправильному мовленні, але й незнанні багатьох фактів, репрезентації недостовірної, неточної інформації. Автор зазначає: «Низький фаховий рівень мовлення – настільки поширене явище, що актуальною стає проблема інформаційної безпеки суспільства через розповсюдження неякісного інформаційного продукту». Свою думку автор доводить за допомогою аналізу програми «Подробиці тижня»на “Інтері” за 23 лютого 2008 року, де в одному випуску знаходить низку помилок у журналістських сюжетах. О. Макарський наголошує на тому, що кореспонденти цієї програми абсолютно некомпетентні у журналістиці, а сама програма цілком незаслужено посідає перше місце в рейтингу. Автор провадить у своєму матеріалі цікаві думки, які варто процитувати: «Любой текст живёт не сам по себе. Он многими нитями связан с окружающей действительностью, с настоящим, прошлым, а нередко – с будущим, он подразумевает, что тот, кому этот текст адресован, не с Луны свалился, не проснулся только что после многолетнего летаргического сна, а обитает в той же реальности, что и журналист, автор. Поэтому текст всегда «не договаривает», он насыщен «смысловыми скважинами» – пропусками того, что адресату должно быть и так ясно». Надзвичайно цікавою виглядає і пропозиція автора матеріалу щодо певних заходів щодо журналістів, які нівелюють своєю діяльністю принцип об’єктивності. О. Макарський зазначає: «Коли людина порушує закон, її притягують до відповідальності. Коли журналіст порушує головний закон професії – бути точним і об’єктивним, то в 999 випадках з 1000 це лишається безкарним». Наприкінці матеріалу автор пропонує використовувати систему постійного рецензування програм незалежними експертами: «Закриті рецензії на замовлення керівництва каналу можуть справити добру службу і стати одним з дієвих важелів покращення мовлення».
Привертає увагу матеріал написаний у жанрі портретного інтерв’ю з елементами нарису В. Черемних «Володимир Лупашко: «Пропонуючи свій товар, не поспішайте продавати душу». Героєм цього матеріалу є український журналіст Володимир Лупашко. Протягом всього матеріалу авторка розкриває образ героя через інтерв’ю. Процитуємо найцікавіші думки цього українського журналіста, головного редактора газети Союзу юристів України «Право», засновника Міжнародної агенції ділових новин: 1) «Журналісти не повинні зачаровуватися владою, любити її, співати їй дифірамби»; 2) «Журналістові треба мати такі таланти, такі можливості і такі знання, щоб керувати обставинами, а не бути прислужником, обслугою чиїхось інтересів»; 3) «Не треба продавати свій талант, самого себе. Не продавайте душу. Продавайте свої знання, свої професійні продукти»; 4) «Журналіст повинен завжди знаходитися в епіцентрі важливих подій, мати дуже широкі зв’язки в колах, які продукують рішення»; 5) «Журналісти – найрозумніші люди»; 6) «Журналісти повинні вчити владу, щоб чиновник, читаючи газету, задумався над тим, чи правильно він діє»; 7) «Наша сфера і роль у суспільстві – відкривати людям очі»; 8) «Якщо ти не маєш любові до людей – не берися за журналістику»; 9) «Треба шукати шлях до серця співбесідника»; 10) «Головна мета для журналіста – об’єднувати людей»; 11) «В Україні немає популярної державної газети, через яку влада б могла роз’яснювати людям свої рішення, свою позицію, свої дії»; 12) «Потрібна така газетна трибуна, до якої б прислухалися і органи влади, і маси».
Доречно також розглянути статтю В. Заманського «Мову треба захищати. Але як?». Думка автора виглядає певною мірою резонансною, вступає в дисонанс з концепцією цього журналу, оскільки автор пропонує захищати російську мову, що власне регламентується і Конституцією України, яка гарантує захист мов національних меншин, зокрема російської мови. Автор зазначає, що російська мова потребує захисту насамперед тому, що ««великий и могучий русский язык» переживає не найкращі часи». Але разом з тим автор наголошує, що українську мову також треба захищати. Надзвичайно цікавою виглядає думка автора щодо явища білінгвізму, яку В. Заманський трактує як явище цілком позитивне, як надбання українського народу: «Українці одержали від долі прекрасний подарунок. Вони стали білінгвами – людьми, які володіють двома мовами. Це наш великий здобуток, це милість Божа, якою користуються далеко не всі народи. І якщо правду кажуть, що скількома мовами володіє людина, стільки вона й є людиною, то хіба це не стосується країни?». Також автор наголошує, що зараз спостерігається позитивна тенденція – швидка українізація суспільства, повернення до своїх національних коренів: «Мене й досі дивує, як швидко заговорили українською мовою хлопці та дівчата, діти. Запросити на ефір україномовну людину – давно вже не проблема». Цікаво також, що автор зазначає, що хоча у людей, які намагаються розмовляти української мовою в ефірі чи будь-де, й трапляються мовні помилки, але не слід це сприймати як трагедію: «Процес відродження мови тривалий і потребує особливої уваги й обережності. Не треба тягнути за верхівку молодий паросток, аби він ріс швидше. Так можна його й втратити». В. Заманський наголошує на тому, що не можна в жодному разі забороняти російську мову, «бо це викличе зворотну реакцію кількох мільйонів людей, для яких російська є рідною». Як бачимо, автор матеріалу є прибічником білінгвізму, який він трактує як милість Божою. Автор говорить про «знущання над російськими фільмами, які демонструються на українському телебаченні» (отже, він захищає російську мову), і водночас стає на захист української мови, наголошуючи, що треба розвивати українську видавничу справу, треба створити всі умови для роботи українських письменників, треба відроджувати вітчизняний кінематограф, сприяти розвиткові українського театру. Наприкінці матеріалу В. Заманський зазначає: «Треба підтримувати ЗМІ незалежно від їх політичної спрямованості, аби вони були цікавішими за іноземні. Іноді ми краще знаємо, що робиться в Росії, ніж у нас. Бо дивимось російські телеканали. Поки що вони цікавіші».
Провідним матеріалом цього номеру є стаття В. Лизанчука «Змістово-емоційний потенціал журналістського матеріалу» (Програми Савіка Шустера і національні цінності). Причому головним матеріалом її слід вважати тому, що вона повністю вписується в загальну концепцію цього часопису і до того ж є єдиним матеріалом, який репрезентує журналістику як науку (журналістикознавство) і містить посилання, список літератури, а також визначається складним термінологічним апаратом, написана у власне науковому (а не у науково-популярному) стилі. Саме тому варто розглянути цю статтю в контексті інших матеріалів номера, які розраховані більшою мірою на масову аудиторію та фахівців (журналістів, редакторів), в той час як ця стаття розрахована переважно на журналістикознавців.
Як зазначає В. Лизанчук, відколи існує журналістика – відтоді триває дискусія про журналістський професіоналізм, журналістську майстерність. У зв’язку з тим, що журналістика є дуже специфічним видом суспільної діяльності, має духовно-прикладний характер, журналістський професіоналізм складається з багатьох важливих компонентів: «від морально-громадянських (мужність, сміливість), психологічних (оперативність, відчуття актуальності), освіченість (знання, компетенції) до суто літературних (уміння цікаво, стисло, образно викладати думку)». Високий професіоналізм журналіста охоплює ще й глибинні людські якості, особливу внутрішню енергетику, яка дає змогу впливати на інших людей, підпорядковувати їх своїй духовно-моральній владі. Журналістський професіоналізм, на думку автора, це не лише уміння цікаво, стисло, образно, викласти думку, не лише оперативно донести інформацію до читачів. Глибинного, правдивого осмислення вимагають українська історія, стосунки з близькими й далекими сусідами та сучасні соціально-економічні, політико-ідеологічні і морально-психологічні реалії розвитку української держави, коли постійно недруги розігрують мовну карту та займаються політичною спекуляцією навколо проблем українсько-російської двомовності. Риторика про рівноправність двох мов з боку захисників російської мови має єдине призначення – приховати в дусі кращих традицій радянської пропаганди справжні наміри зберегти панівні позиції на території України за російською мовою, а мовний фактор використати як необхідну передумову повернення України в лоно Російської імперії (важко погодитися з цією думкою В. Лизанчука, оскільки В. Заманський в матеріалі, надрукованому в цьому ж номері, провадить зовсім іншу думку, сприймаючи білінгвізм в позитивній конотації).
На думку проф. В. Лизанчука, саме у тих ЗМІ, керівники яких не переймаються реалізацією української гуманістичної життєстверджуючої національної ідеї, в основному оцінюють інформацію, журналістське слово є лише товаром, засобом отримання прибутку. «У продукції таких ЗМІ переважає естетика зла», – підкреслює В. Лизанчук.
Слід акцентувати на морально-психологічному, політико-ідеологічному аспекті діяльності ЗМІ в Україні. Серед журналістів є й такі, які за гроші потужно у різних формах «джинсують» тезу про нездатність українців побудувати свою державу.
Журналіст В. Кізка розкриває технологію моральної деградації, яка стосується також журналістики: «…Так і з журналістикою прагнуть зробити. Спочатку привчити читачів до низькопробної словесної наркоманії, а вже потім наживатися на тваринних інстинктах таким чином сформованої читацької аудиторії». Соціальне покликання журналістів – правдиво, оперативно, компетентно інформувати людей про життєво значущі факти, події і явища, формувати громадську про суспільно-політичні процеси. Поширюючи знання, які відповідають історичній правді, формувати грамотну думку щодо того чи іншого факту, події, явища. У цьому контексті особливо важлива роль, – наголошує В. Лизанчук, – належить регіональним ЗМІ Сходу і Заходу, які можуть допомогти мешканцям цих країв глибше пізнати одні одних, розвіяти московсько-комуністичні міфологеми і стереотипи мислення.
В.Лизанчук підкреслює, що без спадку ментального, історичного, культурного, матеріального – усі ми приречені на духовну і культурну загибель. Тому проект «Великі Українці» (телеканал «Інтер») Савіка Шустера викликав неоднозначний інтерес серед громадськості – від захоплення до обурення. Тут зібрані переважно політики, а не знавці культури чи історії, чи сучасні творці української культури. О. Крамаренко стверджує, що цей проект – ідеологічна диверсія, прагнення унеможливити консолідацію української нації, яка щойно намітилася на основі історичної пам’яті й національних героїв.
Кожна телепередача, яку веде Савік Шустер, нагадує спеціально придуманий, провокаційний сеанс розколу українського суспільства. Ведучий вдає об’єктивного, безстороннього коментатора, але насправді його незаангажованість виявляється в тому, що на передачі завжди виникає конфлікт між двома ворогуючими сторонами. Ментальність українського народу перебуває під тиском ідеологічних нашарувань комуністичних часів. В цій ситуації ворогуючі сторони легко зорганізувати. Савік Шустер приніс в українське громадське життя під виглядом демократії розгул навзаємної ненависті між людьми, які за інших обставин, коли ЗМІ дбають про об’єднавчі для нації мотиви, знаходили б порозуміння.
Морально-національні засади журналістської праці, на думку В. Лизанчука, нерозривно пов’язані з принципами, функціями і нормами службової чи професійної етики журналіста, його світоглядною позицією, національно-духовним переконанням, державотворчим мисленням, фаховою обдарованістю, інтелектом. Основними засадами журналістського професіоналізму, функціонування ЗМІ в Україні мають бути національна свідомість, державницьке мислення, глибока моральність і духовність, патріотизм і громадянська мужність. Ці морально-національні засади визначають мету діяльності ЗМІ, зміст і характер функціонування ЗМІ, методи і форми подачі журналістських матеріалів.
Представляється дотичним також розгляд статті Т. Котюжинської «Чергове підвищення зарплати в державних і комунальних ЗМІ: кому, скільки і за рахунок чого?». Авторка зазначає, що постановою Кабміну на 45 % підвищено посадові оклади державним службовцям, що є підставою для підвищення заробітних плат творчим працівникам державних та комунальних ЗМІ. Юрисконсульт Т. Котюжинська у матеріалі пояснює, що включається до заробітної плати журналістів, визначає додаткові особливості, які мають журналісти державних та комунальних ЗМІ. Авторка говорить про те, що оскільки оплата праці журналістів фінансується з місцевого бюджету, то обсяги цих витрат мають бути затверджені одночасно з бюджетом або бути у межах бюджетних асигнувань, якщо ж оплата праці здійснюється за рахунок господарської діяльності, то розмір заробітної плати залежить також від результатів такої діяльності. Причому за безпідставну невиплату нарахованої заробітної плати понад місяць встановлена кримінальна відповідальність за статтею 175 Кримінального Кодексу України. Також авторка порушує у матеріалі питання виплати пенсій для журналістів. Т. Котюжинська зазначає: «Обчислення розміру пенсій журналістам державних і комунальних ЗМІ відбувається із заробітку, до якого включається посадовий оклад, щомісячні надбавки за вислугу років, за інтенсивність праці, за високі творчі досягнення, за почесне звання «заслужений», а також премія, доплата за науковий ступінь з відповідної спеціальності та стажу для встановлення розміру щомісячної надбавки за вислугу років». Нарахування пенсій журналістам як державним службовцям провадиться після набрання чинності Законом України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів».
Говорячи про місце і роль часопису «Журналіст України» в структурі української періодики, слід відзначити, що часопис відіграє непересічну роль в інформаційному просторі країни, оскільки репрезентує світовій журналістській спільноті українські мас-медіа, вітчизняний журналістський досвід та набутки української медійної сфери, виступає медіа-майданчиком, що об’єднує всіх представників української журналістики, акцентує увагу на злободенних проблемах вітчизняної журналістики та шляхах їх вирішенння, порушує питання журналістського етикету, взаємодії між колегами, зміцнює імідж НСЖУ як інституції, що об’єднує та консолідує журналістську спільноту, відстоює та захищає її інтереси, відзначає провідних журналістів країни (що завжди є вагомим фактом оцінки та поваги з боку колег), тому часопис займає свою вагому нішу в інформаційному просторі країни, перебуває на межі з фаховими науковими періодичними часописами з журналістикознавства та фаховими періодичними виданнями для різних професій.
Висновки.
Таким чином, проведений нами аналіз дозволив визначити, що часопис «Журналіст України» слід класифікувати не як фаховий науковий періодичний орган з журналістики, а як взірець професійного медійного видання, що розрахований на декілька груп читачів: журналістикознавців; професійних журналістів, студентів факультетів журналістики; на широкий читацький загал, що цікавиться журналістькою діяльністю в Україні. Серед тематичних топосів видання провідними є: технологія журналістської (редакторської) роботи, професійна етика, фахові новації, журналістська освіта, етикет в професії, медіа-бізнес, менеджмент ЗМК, влада і ЗМІ, творча та організаційна діяльність Спілки журналістів та її обласних філій, робота редакцій газет, журналів, видавництв, радіо та телебачення, інформаційних агентств, обмін досвідом. Жанрова парадигма видання характеризується сбалансованістю в подачі різних жанрових груп, зокрема у часописі містяться інформаційні жанри (хронікальні та розгорнуті замітки, анонси, некрологи, інформаційні кореспонденції, звіти), аналітичні жанри (аналітичні інтерв’ю, аналітичні звіти, аналітичні та проблемні статті, дискусії, відкриті листи), художньо-публіцистичні жанри (портретні нариси, портретні інтерв’ю, рецензії). Серед рубрик видання є як інформаційні, зокрема «Події. Факти» «Конкурси», «Журналістські організації», так і проблемні, зокрема «Резонанс», «Медіа і суспільство», «Влада і ЗМІ», «ТБ: що за кадром». Багато рубрик зосереджено на висвітленні та пропагуванні творчої майстерності відомих журналістів, зокрема «Журналістика в особах», «Спілка. Портрети», «Постаті», «Професія», спостерігається ефективна зворотня комунікація з читачами, що провадиться через рубрику «Нам пишуть». Журнал формує у реципієнтів модель універсального журналіста, що досягається через акцентування на розкритті роботи не лише друкованих періодичних органів, але й основних аспектів діяльності теле- радіоканалів, інформаційних агенств, видавництв. Важливою домінантою видання виступає дисперсність, розпорошеність матеріалів за регіонами, акцентуація не лише на здобутках та досягненнях столичних журналістів, але й увага до регіональних філій НСЖУ, висвітлення основних аспектів діяльності та здобутків регіональної та районної української журналістики, що робить часопис справжнім медіа-майданчиком з обміну досвідом для журналістів різних регіонів країни.
Список використаних джерел
- Вялкова І. О. Висвітлення діяльності друкованих засобів масової інформації Донецької області на сторінках всеукраїнського часопису «Журналіст України» (2005—2011 рр.) / І. О. Вялкова // Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 51. – С. 62-67.
- Журнал «Журналіст України» [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://nsju.org/tabmenu/pro_zhurnal.
- Журналіст України: електронний архів журналу [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://nsju.org/
- Журналу «Журналіст України» виповнилося 40 років [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://ru.telekritika.ua/profesija/2015-03-24/105280
- Макарський О. Е. «Журналіст України» / О. Е. Макарський / Енциклопедія сучасної України [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=18545
- Михайлин І. Л. Журналістська освіта і наука : [підручн.] / І. Л. Михайлин.— Суми: Університетська книга, 2009. — 336 с.
- Романіченко Д. Про журналістику в «Журналісті України» / Д. Романіченко [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.kafedrajourn.org.ua/media/376
- Словник журналіста: Терміни, мас-медіа, постаті / [за заг. ред. Ю. М. Бідзілі]. — Ужгород : ВАТ «Видавництво “Закарпаття”», 2007. — 224 с.