Аннотация
В статье рассмотрено тенденции развития предприятий продовольственного комплекса, предприятий зернопродуктового комплекса и направлений их согласованного развития.
Kherson National Industrial University Ministry of Education and Science of Ukraine
Abstract
The tendencies of development of the enterprises of food branch, the enterprises of wheat branch the directions of their agreed development are analysed.
Постановка проблеми. Актуальною є реалізація її основних положень стосовно до агропродовольчого комплексу як складної соціально-економічної системи. Подолання диспропорцій у структурі агропродовольчого комплексу України й стан його ресурсного потенціалу, необхідність формування ефективної системи узгодження кінцевих результатів і витрат вимагають розробки теоретико-методологічної й практичної стратегії узгодженого розвитку комплексу, наукового обґрунтування подальших інституціональних реформ в економіці, що трансформується, удосконалення організаційно-економічного механізму узгодженого розвитку у комбінації з використанням ринкових важелів і стимулів.
Аналіз останніх досліджень та публікацій.
Виділення не вирішених раніше часток загальної проблеми. В цьому контексті дослідження проблем сталого розвитку агропродовольчого комплексу як складної багаторівневої системи стає особливо значним для вироблення несуперечливої й цілеспрямованої стратегії його розвитку, що припускає комплексне вирішення проблем економіки, екології й політики. У світовій науці уся зростаюча увага приділяється дослідженню проблем взаємодії суспільства й природи, взаємовпливу природного середовища й антропогенної діяльності. Стратегія сталого розвитку агропродовольчого комплексу на основі раціонального використання природних ресурсів спрямована на створення соціально-економічної й біологічної системи яку відіграють суспільні інтереси досягнення економічної та продовольчої безпеки країни.
Ціль статті. Найважливішим завданням економічної науки є теоретичне обґрунтування стратегії сталого розвитку агропродовольчого комплексу, що охоплює ключові важелі регулювання на всіх рівнях цієї складної організаційно-економічної системи, виявлення взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів, що визначають кінцеві результати функціонування комплексу.
Основного матеріалу. У результаті реформ у українському агропродовольчому комплексі відбулися істотні соціально-економічні перетворення. Змінилося інституціональне середовище, виник багатоукладний сектор економіки, функціонують 264 тисячі фермерських господарств, майже 90 відсотків великих і середніх сільськогосподарських підприємств перебувають у приватній власності. Практично повністю приватизовані харчова й переробна промисловість, оптова й роздрібна торгівля, галузі виробничої інфраструктури. Радикально змінилися економічні, фінансові й правові умови господарювання. Сформувався продовольчий ринок, розбудовується конкурентне середовище. Товаровиробники почали активно реалізовувати свої конкурентні переваги. Агропродовольчий комплекс поступово вбудовується у систему світогосподарських зв’язків.
Однак передбачувана ефективність ринкових реформ в агропродо-вольственном комплексі поки не досягнута, що зв’язане, насамперед, з недостатньою пропрацьованістю теоретичних основ регулювання комплексу в умовах ринкових перетворень. Ефективність системи регулювання укладається в створенні умов для стійкого економічного розвитку. Наукове обґрунтування стратегії сталого розвитку агропродовольственного комплексу країни вимагає чіткого визначення відповідних критеріїв, що відображають мінливі внутрішні й зовнішні умови. Актуальність стратегічного керування агропродовольственным комплексом у сучасних умовах обумовлене множинністю завдань сталого розвитку, їх ускладненням у зв’язку із процесами глобалізації, загостренням проблеми продовольчого забезпечення у світі, зростанням ролі вищої ланки керування в ієрархії управлінської структури агропродовольственного комплексу, необхідністю узгодження макро-, микро- і регіональних стратегій і обліку зростаючих ризиків у прийнятті управлінських розв’язків.
Найважливішої складової продовольчої політики є забезпечення узгодженого зростання сільськогосподарського виробництва — основи забезпечення населення продовольством. У той же час стабільність динаміки виробництва може бути досягнута тільки на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу в аграрній сфері, а також у галузях, що її забезпечують. Впровадження прогресивних технологій вимагає високої забезпеченості сільського господарства матеріально-технічними коштами. Усе це вимагає певних зв’язків сільськогосподарського виробництва з іншими галузями по лінії як постачання матеріально-технічними коштів, так і реалізації сільськогосподарської сировини та її переробки.
Постачанням сільського господарства засобами виробництва займаються 90 галузей та підгалузей.
Зв’язки сільського господарства з переробною промисловістю будуються на основі розширення асортименту продуктів харчування, що приводить до створення нових галузей харчової промисловості. Усе більша частина сільськогосподарської сировини, перш ніж потрапити у сферу споживання, проходить промислову переробку. Майже три чверті сільськогосподарської продукції надходить у цей час у сферу промислової переробки, і лише не більш ніж 20 % — безпосередньо у сферу особистого споживання.
Таким чином, зріст суспільних потреб, прогрес продуктивних факторів, поглиблення суспільного поділу праці обумовили формування нової народогосподарської системи — продовольчого комплексу, тобто групи взаємозв’язаних галузей народного господарства, що забезпечують населення продовольством.
Продовольчий комплекс — це складова агропромислового комплексу країни. Останній характеризується тим, що його головною функцією є задоволення потреб не тільки у продовольстві, але й в інших предметах споживання, вироблених із сільськогосподарської сировини.
Продовольчий комплекс відрізняється високою питомою вагою витрат на виробництво сільськогосподарської сировини. На виробництво продуктів харчування доводиться до 70 % загального обсягу витрат праці, інша частина — на промислову сферу комплексу й насамперед — на харчову промисловість.
Найбільша питома вага витрат на виробництво продовольства припадає на долю м’яса й м’ясопродуктів (25- 30 %), молока й молочних продуктів (20-23), хліба й хлібобулочних виробів, включаючи борошно, крупу, макаронні й кондитерські вироби (15-16 %).
До продовольчого комплексу відносяться галузі або підгалузі, а також види діяльності матеріального виробництва при наявності наступних умов:
- прямого впливу даного виробництва на досягнення основних цілей комплексу;
- міжгалузевих зв’язків по поставках і використанню продукції;
- зворотних зв’язків між галуззю-споживачем і галуззю-постачальником.
Библиографический список
- Полінчик-Ярова Т.В. Управління товарним портфелем підприємств хлібопекарної промисловості: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.04 «Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності)» / Т.В. Полінчик-Ярова. – К., 2010. – 20 с.
- Продовольчий комплекс України: стан і перспективи розвитку. Л.В. Дейнеко, А.О. Коваленко, П.І. Коренюк, Е.І. Шелудько; За ред. чл.-кор. НАН України Б.М. Данилишина. ‑ К.: Наук, думка, 2007. ‑ 276 с.
- Продовольчий комплекс: стан та перспективи розвитку в умовах глобалізації / [Коваленко А.О., Князєв С.І., Дейнеко Л.В. та ін.]. – К.: Науковий світ, 2004. – 96 с.
- Сільське господарство Автономної Республіки Крим 2012 р.: Статистичний збірник / [за ред. О.В. Нагнібеда]. — Сімферополь, 2013. – 205 с.
Количество просмотров публикации: -