профессор

Національний університет кораблебудування

імені адмірала Макарова

м. Миколаїв, Україна  

Економічна сутність планування полягає у визначенні майбутнього стану об’єкту управління як бажаного, встановленні шляхів досягнення поставленої мети, впорядкуванні у часі зусиль окремих осіб та груп виконавців бізнес-проектів, а також ресурсів, залучених для їх впровадження [1-8]. З позиції теорії цілком природним є погляд на доцільність планування господарської діяльності підприємств, поруч з здійсненням інших функцій управління: організації, обліку, контролю, мотивації. Між тим, з часів початку перебудови соціально-економічних засад існування держави, погляди на планування та ставлення до нього зазнали кардинальних змін: від фетишизації до подекуди майже повного ігнорування [10-13]. Визначивши безперечно важливою місію планування у менеджменті на малих та середніх підприємствах, ми водночас, далекі від його фетишизації або безумовної формалізації, як це було за часів панування адміністративно-розпорядницької системи. Більш того, є підстави стверджувати, що для цього немає аж ніяких передумов:

по-перше, держава  виключила планування з арсеналу важелів, якими вона здійснює вплив на господарські суб’єкти;

по-друге, підприємницька свобода, що поступово займає належне їй місце серед інших досягнень демократичного суспільства, передбачає право вибору щодо форм та методів планування господарської діяльності аж до відмови від нього взагалі;

по-третє, мале підприємство  може бути дійсно настільки маленьким, що його власнику  –  головному менеджеру – виконавцю робіт – головному бухгалтеру – таке інше ніколи й голови підняти від поточної круговерті справ, тим більш розробляти, погоджувати та затверджувати у самого себе планові документи.

Все це означає, що останнє слово відносно вирішення питань про використання планування, обсягів його розповсюдження на напрями та сфери господарської діяльності МСП, методів щодо передбачення майбутнього належить саме організатору бізнесу: чи то його безпосередньому власнику, чи особі, яка за дорученням останнього здійснює повноваження в управлінні фірмою [15].

Приймаючи до уваги наведені міркування (що відбивають значну таки суперечливість усіх обставин, які мають місце), було визнано за доцільне розробити аутодіагностичну модель [16], яка б дозволила менеджерам за допомогою більш-менш точного усвідомлення існуючих проблем визначити прийнятні для них рамки використання планових важелів менеджменту.

Для оцінки кожної складової розроблені спеціальні тести. Кожний з яких складається з десяти дихотомічних питань[1], що характеризують дані елементи. Наявність або відсутність показників у підприємця фіксується на бінарній шкалі 0–1, відповіді “ні – да”. Доцільність використання саме цього типу питань обумовлена неможливістю функціонального вираження інтенсивних величин через екстенсивні. Для оцінки впливу складових елементів вибрана десятибальна шкала з нерівними інтервалами,  це обумовлено рядом вимог до неї, зокрема чутливості шкали, що характеризує її “здатність виявляти ставлення респондентів до вивчаємого явища з тією чи іншою ступеню диференціації” [9, с.51]. Наука право вибору числа позицій суб’єктивних індикаторів залишає дослідникам. На наш погляд, менша кількість питань, наприклад, п’ять, не дасть змогу повно охарактеризувати складові елементи, а більша (15…20) – ускладнить проведення аналізу.   Оцінка кожного з складових відбувається за трьома рівнями: високий (8…10 балів); середній (5…7 балів); низький (0…4 бала). В результаті тестування, менеджер одержує уявлення про стан СКП на його підприємстві за шістьома основними елементами, яке можна представити схематично.

Для виявлення проблем отримані показники необхідно порівняти з певним еталоном, який характеризує оптимальний стан СКП. Очевидно, що він не може бути універсальним для всіх малих та середніх підприємств, тому що фірми різняться між собою у хоча б з погляду на чисельність персоналу та розмір середньорічного грошового та товарного обігу. З цієї точки зору, ми розділили господарські суб’єкти (з кількістю працюючих від 1 до 250 чоловік) на три підгрупи і відповідно для кожної розроблена еталонна модель корпоративного планування:

1. Мікропідприємства (кількість працюючих: 1…9 чол; середньорічний обіг до 250 тис. грн).  Масштаби бізнесу невеликі, тому доволі доступні для огляду. У складенні формалізованих планів потреби ймовірно немає, хоча керівник повинен робити певні передбачувальні розрахунки на найближчі періоди, переважно фінансові.
2. Малі підприємства (кількість працюючих: 10…49 чол; середньорічний обіг до 1 млн. грн).  Поле діяльності більше, ніж у попередньої групи. Цілком можливо, що підприємство діє в кількох сферах діяльності та має декілька  управлінських рівней. Тому роль планування зростає, фірма повинна мати чітко виражені цілі, оперативне планування та проектувати окремі функціональні області. Серед персоналу доцільно мати менеджера з навичками планової роботи.
3. Середні підприємства (кількість працюючих: 50–250 чол; середньорічний обіг до 4 млн. грн). Роль планування  підвищується, порівняно з попередніми категоріями. Зростання розмірів фірми обумовлює розширення масштабів передбачень та їх часових горизонтів, тому ідеальним варіантом тут є високий рівень всіх параметрів: оперативного, перспективного та стратегічного планування з обхватом всіх сфер діяльності компанії.

Порівняння даних, одержаних в результаті аутодіагностики, з еталонними дає змогу підприємцю можливість окреслити коло проблем та одержати відповідні поради. Рекомендації ж відносно вибору складових елементів системи корпоративного планування містяться в  базовій моделі. Зрозуміло, що вона не є нормативною для підприємств малого та середнього бізнесу, це – орієнтир у створенні власної СП, який дає змогу усвідомити та вияснити, що така система повинна в себе включати.

Висновки. В статті окреслено переваги планування на малих на середніх підприємствах. Запропоновано аутодіагностичну модель щодо визначення стану планування на мікро-, малих та середніх підприємствах. Стаття може буде корисною для науковців та практиків з МСП.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алексеева М.Н. Планирование деятельности фирмы: Учебно-методическое пособие. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 248 с.

2. Журавльова М.Б. Планування як інструмент ефективної діяльності малих та середніх підприємств в умовах ринкової економіки // Вісник аграрної науки Причорномор’я. –2000. – №1. – С.25 –27.

3. Журавльова М.Б. Планування діяльності малих та середніх підприємств // Експрес-новини: наука, техніка, виробництво. – 1999. – №11-12. – С. 9-10.

4. Журавльова М.Б. Типи планування підприємницької діяльності на малих та середніх фірмах // Збірник Наукових праць Українського державного морського технічного університету. – Миколаїв: УДМТУ, 2000.-№5.- С.163-168.

5. Журавльова М.Б. Визначення проблем застосування планування в діяльності малих та середніх підприємств // Збірник Наукових праць Українського державного морського технічного університету. – Миколаїв: УДМТУ, 2000.- №6.- С.167-168.

6. Журавльова М.Б. Методичні аспекти планування на підприємствах малого та середнього бізнесу // Збірник Наукових праць Українського державного морського технічного університету. – Миколаїв: УДМТУ, 2001.-№1.- С.159-167.

7. Журавльова М.Б. Проблеми розвитку малого підприємництва в суднобудуванні // Матеріали другої Міжнародної науково-технічної конференції “Проблеми енергозбереження та екології в суднобудуванні”: Миколаїв, УДМТУ, 1998 р., С.43-44.

8. Закон  України  “Про підприємства в Україні” // Галицькі контракти. – 1996. –  № 42. – С. 32–40.

9. Как провести социологическое исследование / Под ред. М.К. Горшкова и Ф.Э. Шереги. – М.: Политиздат, 1985. – 223 с.

10. Парсяк В.Н., Журавльова М.Б. Проблеми малого бізнесу // Економіка України. – 2000. – №4. – С.83-85.

11. Парсяк В.Н., Журавльова М.Б. Мале та середнє підприємництво в аграрному секторі економіки // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – 1999. – №2. – С.21-25.

12. Парсяк В.Н., Журавльова М.Б. Малий бізнес: сутність, стан, засоби підтримки стабільності. Монографія. – Миколаїв: УДМТУ ім. Макарова, 2001. – 164 с.

13. Парсяк, В., Журавльова, М. Проблеми приватного підприємництва // Економіка України. – 2007.- №3. – C. 84-89.

14. Советский энциклопедический словарь / Научно-редакционный совет: А.М. Прохоров (пред.). – М.: “Советская Энциклопедия”, 1981. – 1600 с.

15. Iakovleva, T., Solesvik, M., Trifilova, A. Financial availability and government support for women entrepreneurs in transitional economies: Cases of Russia and Ukraine. Journal of Small Business and Enterprise Development. ‑ 2013, № 20(2), – C. 314-340.

16. Solesvik, M. Z. (2006). The use of cooperative visualization in the enhancement of corporate planning in small and medium-sized enterprises. In Cooperative Design, Visualization, and Engineering (pp. 49-56). Springer Berlin Heidelberg.

профессор

Национальный университет кораблестроения

имени адмирала Макарова

г. Николаев, Украина 

Вступление

Контекст пост-советских стран очень интересен для исследований в области предпринимательства [10]. Контекст Украины все еще недостаточно изучен в предпринимательской литературе. Украинские ученые в области предпринимательства в основном следуют традициям отечественной научной школы, многие не учитывают современные теории и разработки западных коллег, и результаты их исследования в основном публикуются в Украине или в других странах бывшего Советского Союза за некоторым исключением (например, Журженко [16]). Есть несколько исследований, проведенных западными учеными и / или совместными группами западных и украинских ученых (например, [12-16]). Исследования описывают достаточно хорошо институциональный контекст (как формальный, так и неформальный) [1-5]. Основным недостатком некоторых исследований является то, что они краткосрочные. Картинка иногда выглядит устаревшей для такой турбулентной и быстро развивающейся среды как украинский бизнес-контекст.

Современное состояние развития предпринимательства в Украине
Ряд исследователей в области предпринимательства в Украине утверждают, что предпринимательство было запрещено законом в Советском Союзе и в Украине, в частности, и история современного украинского предпринимательства начинается в феврале 1991 года с введением Закона о предпринимательстве. Чтобы быть точным и лучше понять корни формального и довольно популярного неформального предпринимательства в Украине [6], стоит сказать о том, что предпринимательство не было полностью запрещено в Советском Союзе. С одной стороны, было действительно невозможно открыть фирму и нанимать людей, но индивидуальные предприниматели существовали в некоторых секторах экономики (хотя они и не назывались предпринимателями на тот момент). Прежде всего, это были ремесленники. Люди могли приобрести патент для того, чтобы производить и продавать свою продукцию на рынках (например, меховые шапки,  вязаные вещи, изделия из кожи и тому подобное).. Таким образом, примеры неформального предпринимательства не родились в 1990-е годы. Это действительно давняя традиция такого неформального предпринимательства. Международная организация труда (МОТ) позитивно оценивает влияние теневой экономики и считает ее «инкубатором для делового потенциала и … переходной базой к формальной экономике» [11: 54].

В то время как более ранние исследования утверждали, что количество малых и средних предприятий и индивидуальных предпринимателей отстает от норм ЕС – 30 малых и средних предприятий на 1000 жителей [7], последние статистические данные свидетельствуют, что все большее число малых и средних предприятий и индивидуальных предпринимателей и постоянно уменьшающееся количество населения привели к удовлетворительному уровню статистики МСП в Украине. В 2012 году количество малых и средних предприятий было 31,5 на 1000 жителей,  что соответствует среднему по ЕС. Более того, фактически много микропредприятий не зарегистрированы. Предыдущие исследования детально проанализированы институциональные факторы развития предпринимательства в Украине [8, 9]. Характер проблем, связанных с институциональными пробелами изменились с течением времени. Ранее предприниматели жаловались на высокие налоги, административные барьеры, отсутствие внешнего финансирования и коррупции на пути успешной предпринимательской деятельности [5-7]. Правительство постепенно проводило реформы для облегчения жизни предпринимателей. Например, количество проверок (налоговые, пожарной инспекции и т.п.) ограничено; дополнительные неофициальные сборы за регистрацию исчезли и регистрация занимает всего пару дней; налоговые условия для частных предпринимателей очень благоприятны [8]. Частные  предприниматели платят фиксированный налог в месяц. Самой большой проблемой для предпринимателей является коррупция и отсутствие безопасности прав собственности. Новое правительство обещает уменьшить количество налогов также для малого и среднего бизнеса, с 22 сегодня до 9 в будущем  и обеспечить еще больше легкость ведения бизнеса в Украине.

Женское предпринимательство

Развитие женского предпринимательства играет важную роль в Украине по нескольким причинам. Успешные женщины-предприниматели могут служить образцом для подражания для молодых людей [8]. Традиционно, украинские женщины активно участвует в трудовой жизни на протяжении почти 100 лет. Начиная с 1920-х годов, когда революция гарантировала равные права обоих полов, женщины принимали активное участие в образовании и трудовой жизни. Уровень человеческого капитала украинских женщин-предпринимательниц равен человеческому капиталу мужчин. Только незначительная часть женщин были домохозяйками в советские времена. Советская система активно занималась привлечением женщин к труду и образ работающей матери был стандартным в советское время [16]. Это означает, что женщины не только активно работали на предприятиях и организациях, но и несли основное бремя домашних обязанностей и функций (например, уход за детьми, приготовление пищи, уборка). Тем не менее, женщины были ограниченно представлены в топ-менеджменте многих предприятий и правительства. Журженко [16] называет это явление скрытым гендерным неравенством. Советское государство создала условия для работающих женщин, такие как очень хорошо развитая и недорогая система дневного ухода за маленькими детьми, различные внешкольные мероприятия для школьников – бесплатные спортивные клубы, кружки, студии, доступные музыкальные школы и т.д.). Детям было также безопасно добираться от дома до школы и внешкольные мероприятия. Ситуация изменилась после распада Советского Союза. Ряд детских садов были закрыты из-за сокращения рождаемости – некоторые детские сады не имели достаточного количества детей. Кроме того, государственным предприятиям принадлежало много садов, где сотрудники могли оставить своих детей. Многие государственные предприятия столкнулись с финансовыми проблемами во время переходного периода. Некоторые из государственных предприятий были приватизированы и новые владельцы использовали здания для других целей; некоторые вынуждены были продавать здания детских садов, которые были закрыты.

Выводы

В этом исследовании, мы исследовали некоторые аспекты развития предпринимательской науки в Украине. Дальнейшие исследования в области предпринимательства должны основываться на современных теориях и учитывать последние наработки отечественных и зарубежных ученых. Украинским ученым желательно ориентироваться на публикации не только в украинских журналах, но и выходить на мировой уровень.

ЛИТЕРАТУРА

1. Держпідприємництво. Аналітичний звіт про стан та розвиток малого та середнього підприємництва в Україні, www.dkrp.gov.ua/files/8cd09.docx
2. Парсяк, В. Актуальні аспекти інтеграції у сфері малого підприємництва. Економіст. – 2002, №1. – С. 33-35.
3. Парсяк, В. Н. Малий бізнес в системі корпоративних відносин: Монографія. Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003.
4. Парсяк, В. Н. Мотиваційне управління в сфері малого підприємництва: Монографія. Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003.
5. Парсяк В., Журавльова М. Проблеми малого бізнесу. Економіка України, 2000, №4. – С. 83-85.
6. Парсяк, В., Журавьова, М. Проблеми приватного підприємництва. Економіка України.- 2007, №4, c. 83-85.
7. Парсяк В.Н., Журавльова М.Б. Малий бізнес: сутність, стан, засоби підтримки стабільності. Монографія. – Миколаїв: УДМТУ ім. Макарова, 2001. – 164 с.
8. Парсяк, В., Журавльова М. Проблеми приватного підприємництва. Економіка України, – 2007, №3, – С. 84-89.
9. Солесвик, М. Б., Парсяк, В. Н. (2014). Предпринимательские стратегии студентов отечественных ВНЗ, c. 49-51.
10. Iakovleva, T., Solesvik, M., Trifilova, A. Financial availability and government support for women entrepreneurs in transitional economies: Cases of Russia and Ukraine. Journal of Small Business and Enterprise Development. ‑ 2013, № 20(2), – с. 314-340.
11. ILO (International Labour Office ). Decent Work and the Informal Economy. Geneva: International Labour Office, 2002.
12. Solesvik, M. Entrepreneurial competencies in emerging economy context, paper presented at the 17th Nordic Conference on Small Business Research, Helsinki. –2012. –23-25 May.
13. Solesvik, M. Z., Westhead, P., Kolvereid, L., & Matlay, H. Student intentions to become self-employed: the Ukrainian context. Journal of Small Business and Enterprise Development, – 2012, №19(3), – С. 441-460.
14. Solesvik, M., Westhead, P., Matlay, H., & Parsyak, V.N. Entrepreneurial assets and mindsets: benefit from university entrepreneurship education investment. Education + Training. – 2013, № 55(8/9), – С. 748-762.
15. Solesvik, M., Westhead, P., & Matlay, H. Cultural factors and entrepreneurial intention: The role of entrepreneurship education, Education+ Training, - 2014, - № 56(8/9), – С. 680-696.
16. Zhurzhenko, T. (2001). Free market ideology and new women’s identities in post-socialist Ukraine. European Journal of Women’s Studies, №8(1), С. 29-49.